Середа, 19.09.2018, 22:17
Вітаю Вас Гість | RSS

ЗЗСО І-ІІІ ступенів "Художньо-естетична гімназія" м.Торецьк

Категорії розділу
Вхід на сайт
Пошук
Опитування Тижня
Який вам жанр книг найбільше подобається?
Всього відповідей: 71
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Мои статьи

Історія створення і розвитку HATO

Інтернет-лекція "Історія створення і розвитку HATO"

           Організація Північноатлантичного договору (HATO - North Atlantic Treaty Association), яку також називають Північноатлантичним альянсом, була заснована 4 квітня 1949 року. її засновниками стали дванадцять країн:

- дві північноамериканські країни - США, Канада;

- три країни Західної Європи - Франція, Італія, Великобританія;

- три країни Бенілюксу - Бельгія, Нідерланди, Люксембург;

- три країни Північної Європи - Норвегія, Ісландія, Данія;

- одна країна Південної Європи - Португалія.

           Договір підписали у Вашингтоні, через це його часто називають Вашингтонським договором. Він передбачав взаємний захист і колективну безпеку. Колективна оборона залишається головним завданням Альянсу Договір безстроковий. Це був перший союз післявоєнного часу. Приводом для його створення стала холодна війна, розмах якої весь час збільшувався. Оскільки західноєвропейські країни почували себе надто слабкими для індивідуального захисту, вони в 1947 році почали створювати структуру для співробітництва в захисті. В березні 1948 року п'ять країн - Бельгія, Франція, Люксембург, Нідерланди і Великобританія підписали Брюссельський договір. Він і став основою для НА ТО роком пізніше.

            Договір поважає індивідуальні права всіх держав-членів Альянсу, а також їхні міжнародні зобов'язання згідно зі статутом ООН. Він зобов'язує кожну державу-члена взяти на себе частину ризику і відповідальності, пов'язаних із спільною безпекою, водночас надаючи кожному з членів Альянсу можливість користуватись перевагами спільної безпеки. Договір також вимагає від кожної держави-члена утримуватись від приєднання до будь-яких міжнародних зобов'язань, які йому суперечать.

             НАТО є втіленням  партнерських відносин між Європою і Північною Америкою. Це - міст через Атлантику. Північноатлантичний договір містив чотирнадцять загальних статей.

У 1949 р. у Вашингтоні було заплановано п'ять головних вимог, яких мусила дотримуватися кожна країна - член НАТО:

- ринкові відносини;

- достатньо сильні демократичні інститути;

- обов'язковий цивільний контроль над сферою безпеки й оборони;

- відсутність територіальних претензій і конфліктних ситуацій з країнами - сусідами;

- забезпечення прав людини як головний лейтмотив цього об'єднання.

         Отже, Альянс заснований на принципах демократії, індивідуальної свободи і верховенства права.

       Від часу утворення НА ТО Альянс приймав нових членів п'ять разів: в 1952, 1955, 1982, 1999 та 2004 роках. Перший раунд розширення відбувся 1952 року, коли до Альянсу вступили Греція і Туреччина. Це дало можливість поширити зону безпеки і стабільності на Південно-Східну Європу. Три роки по тому, 1955 року, п'ятнадцятим членом НАТО стала Федеративна Республіка Німеччини.

         Іспанія стала шістнадцятим членом НАТО, коли вступила до Альянсу в 1982 році. Після возз'єднання Німеччини 1990 р. цілісна Німеччина, включно з територією колишньої Німецької Демократичної Республіки, стала членом НАТО.

         Завдяки членству в Альянсі країни Західної Європи та Північної Америки не лише спільно забезпечували власну оборону, але й спромоглися досягти небаченого рівня стабільності. Фактично, безпеку, яку гарантувало НАТО, можна назвати "киснем процвітання'', який створив основу економічного співробітництва та подальшої інтеграції країн. Адже НАТО створювався не тільки як військова організація, а й з метою політичного, економічного і соціального зв'язку між країнами Альянсу. А на початку 90-х рр. Альянс сприяв припиненню холодної війни та усуненню ліній розподілу на європейському континенті.

          Падіння Берлінського муру і розпуск Варшавського пакту після закінчення холодної війни відкрили можливість подальшого розширення НАТО. Нові демократичні держави Центральної та Східної Європи прагнули вступу до НАТО з метою інтеграції до євроатлантичних інституцій і гарантування своєї безпеки. З розпадом Варшавського договору в 1991 р. НАТО разом з іншими організаціями, такими як Організація з безпеки і співробітництва в Європі, планує політику з меншою загрозою континентальній безпеці.

        1995 року Альянс оприлюднив результати проведеного Дослідження про розширення НАТО, в якому було розглянуто переваги прийняття нових членів і шляхи їх приєднання до Альянсу. За висновками Дослідження, закінчення холодної війни створило унікальну можливість розбудови надійнішої системи безпеки в євроатлантичному регіоні, а розширення НАТО сприяло б зміцненню стабільності і безпеки для всіх.

          Чеську Республіку, Угорщину і Польщу запросили розпочати переговори про вступ на Мадридському саміті Альянсу 1997 року, а 12 березня 1999 року ці країни стали першими колишніми членами Варшавського пакту, які вступили до НАТО. Кількість членів організації була доведена до дев'ятнадцяти.

         Урочисте прийняття відбулося 4 квітня 1999 року у Вашингтоні, де 50 років тому було підписано Північноатлантичний договір. На Вашингтонському саміті було прийняте ще одне важливе рішення. Прийнята "Нова стратегічна концепція" передбачала, що НАТО для застосування збройних сил в миротворчих місіях не потребує мандату жодної міжнародної організації, в тому числі Ради Безпеки ООН. Фактично, НАТО поставила себе "поза законом", порушивши систему міжнародного права, встановлену після Другої світової війни. Болгарію, Естонію, Латвію, Литву, Румунію, Словаччину та Словенію запросили розпочати переговори про вступ на Празькому саміті Альянсу 2002 року, а 29 березня 2004 року ці країни офіційно стали членами НАТО. Це був п'ятий, наймаштабніший раунд розширення в історії Альянсу. Під час спеціальної церемонії у Вашингтоні прем'єр-міністри сімох нових країн вручили свої інструменти про приєднання держсекретареві США, оскільки оригінал Північноатлантичного договору зберігається у США. Таким чином, наразі 26 держав Європи та Північної - Америки є членами НАТО. Вони мають понад 860 млн. населення. Сукупний внутрішній валовий продукт цих країн становить близько 43 % від світового внутрішнього валового продукту. Вісім з десяти найрозвинутіших держав світу є членами НАТО.

         Отже, до НАТО вступили три пострадянські країни - Латвія, Литва, Естонія, колишні соціалістичні - Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія. Всі вони, крім Угорщини, слов'янські. Членами НАТО стали православні країни - Румунія і Болгарія, ще раніше - Греція.

Етапи розширення Північноатлантичного альянсу

Країни засновники-1949 р.

Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США. Канада, Франція.

Перше розширення-1952 р.

Греція, Туреччина

Друге розширення-1955 р.

Німеччина (ФРН), НДР з 1990 р.

Третє розширення 982 р.

Іспанія

Четверте розширення-1999 р.

Угорщина. Польща, Чехія

П'яте розішірення-2004 р.

Латвія, Литва, Естонія, Словаччина, Словенія, Румунія, Болгарія

        Сім нових країн - членів та інші держави-кандидати були учасницями програми НАТО "План дій щодо членства", яку було впроваджено у 1999 році з метою надання допомоги заінтересованим країнам-партнерам щодо їхньої підготовки до можливого вступу до Альянсу. У рамках цього Плану країни-кандидати отримують практичні консультації та цільову допомогу. У свою чергу країни-кандидати мають досягти певних політичних цілей, як-то мирне розв'язання територіальних суперечок, забезпечення поваги до демократичних процедур та верховенства права, встановлення демократичного контролю над збройними силами тощо. Участь у Плані не є автоматичною гарантією майбутнього вступу, проте значною мірою сприяє проведенню адаптації збройних сил та підготовці до виконання обов'язків та зобов'язань, що випливають із членства в Альянсі.                  

        НАТО залишається відкритою для подальшого розширення і продовжуватиме політику зміцнення існуючих та налагодження нових партнерських відносин. НАТО оцінює кандидатуру кожної країни індивідуально, на основі досягнень у виконанні ППЧ* Країни можуть потім отримати офіційне запрошення НАТО розпочати переговори про вступ до Альянсу.

Категорія: Мои статьи | Додав: Admin (31.08.2018)
Переглядів: 15 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2018
Зробити безкоштовний сайт з uCoz


Яндекс.Метрика